Спогади учасника битви Косенка

ГУРБИ
22-25.04.1944

Вже від довшого часу Українська Повстанча Армія поруч з партизанськими методами застосовує методи відкритої фронтової боротьби з імперіялістами Москви і Берліна. В боротьбі з німецькими імперіялістами УПА навчилась вести відкриту фронтову боротьбу — витримувати запеклі, довготривалі бої. УПА навчилась боротись легкою зброєю проти німецької техніки.

Сьогодні в боротьбі з більшовицькими загарбниками ми вчимось боротися з живою силою ворога, що в кожному окремому випадку переважає нас в десятки раз. УПА майже без втрат виходить з ворожих оточень, у творенні яких приймають участь цілі дивізії фронтового війська і військ НКВД.

Ми освоюємо військове мистецтво.

Гурби і є доказом високих бойових якостей наших бійців і командирів, їхньої хоробрості, рухливості, посвяти, уміння орієнтуватись і пристосовуватись до різних умов боротьби, погорджувати смертю. Гурби демонструють не тільки наше уміння вести боротьбу в закритій, чи відкритій місцевості, а й уміння вести так звані вуличні бої, бої проти броні легкою зброєю. Вони, нарешті, є доказом нестримного росту УПА в ході боротьби під кожним оглядом, а з другого боку, є доказом безпорадності і неспроможності наших ворогів боротись з силами революції.

Підготовчі роботи і бої
напередодні великої битви біля Гурбів

Коли шеф штабу групи ім. Богуна друг Г[риць] переглянув донесення підпорядкованих йому штабів від 21.IV.1944 р., то виявив, що акції треба сподіватись з дня на день, що довкола Кременецьких лісів уже скупчено багато совітського війська. Командир групи «Богун» друг Р[оман], обдумавши докладно положення, що склалось, дав накази по з’єднанням і почав об’їжджати терен, укладати план, готовитись до опору ворогові.

День 22.IV. за винятком бою біля Москалівки, де наші війська перемогли, пройшов спокійно.

Зі зведення штабу групи «Богун» від 22.IV стало відомо, що совітські війська, які на 21.IV стояли в населених пунктах попри шосе Крем’янець-Дубно, дороги Дубно-Мізоч, в неселених пунктах: Верхові, Новомалині, Шумську, Жолобках, вимаршерували і зайняли населені пункти: Стіжок, Сітари, Марцеліна, Буща, Тартак, Довге Поле, Семидуби, Збитин, Нараїв, Білашів, Дермань, Теремне, Сураж, Обич, Угорськ, що творили ніби нейтральну лінію між розположенням наших і ворожих військ, їм наші війська не чинили жодних перешкод в зайнятті цих населених пунктів, бо це не входило в план наших дій.

О год. 6.30 вечора командир Р[оман] віддав останні накази по війську і став чекати бою, який, на його думку, мав початись ранком 23 квітня. І дійсно ранком 23 квітня совітські війська повели широкий наступ на Крем’янецькі ліси зо всіх боків.

Особливо сильний натиск ворога був на Антонівці. Сюди йшли війська з Угорська, Стіжка, Сітарів, Марцеліна та Бущі. З’єднання командира Непитайла, яке в своєму складі мало багато новозмобілізованих бійців, не витримало скаженої артилерійсько-мінометної підготовки і напору в 10-15 раз переважаючого війська, опустило свої позиції в Антонівцях і зайняло нові позиції біля Гутиська і Великої Іловиці, які втримувало аж до відкликання. В цьому бої відзначились бійці загону ім. Буревія.

На відтинку командира Довбенка, який займав позиції від Обгова до Ступно, бої йшли з перемінним успіхом. То совітські війська вибили його з Обгова, то він вибив їх. То знову його вибили з Обгова і заставили його зайняти оборонні становища скраю обгівських лісів.

На відтинку суражських лісів біля Москалівки більшовицькі бандити, вийшовши з Садків, Суража та Кутів, намагались оточити з’єднання командира Панька. Але він, вчасно форсувавши річку, уник оточення. А потім силою одного відділу пересік ворогові дорогу з Кутів і нежданною засідкою спритно ударив ворога в лоб.

Але з усіх боїв, які відбулись цього дня, найбільш успішні були на відтинку, з’єднання командира Бувалого, в районі Кирилівки-Любомирки-Обгіва. Ліве крило його, яке під сильним наступом ворога було відступило з Кирилівки аж за кирилівські болота, раптом пішло в наступ, вибило ворога з Кирилівки, здобуло новий терен, який утримувало ввесь час, відбиваючи контратаки ворога. Праве крило також гідно трималось, недивлячись на всі спроби ворога прорвати наші позиції та оточити з’єднання Бувалого і Довбенка. Бій пройшов без жодних втрат. Особливо відзначились в цьому бою заступник командира з’єднання ком. Шум і сотенний Луговий.

Вечірнє повідомлення штабу групи «Богун»:

«За день 23.IV.1944 р. ворог втратив біля 250 вбитими – на відтинках: Антонівці біля 50, Кирилівка-Обгів біля 80, Обгів-Ступно 40, Москалівка біля 30, в засідці на ворога біля 50 та біля 300 раненими.
Наші втрати складають 39 осіб вбитими: біля Антоновець —15, Обгова — 21, Москалівки — 3 та 30 раненими. Здобуто зброю: 5 кулеметів, 19 фінок, 2 міномети (один ротний, другий баталь[й]онний), 37 рушниць, багато амуніції та мін. Ми втратили: 2 кулемети, 6 фінок, 13 крісів, 5 пістолів.
Ворог майже на всіх відтинках переважав нас в 10-15 раз.»

Битва біля Гурбів

В битві біля Гурбів брали участь війська з групи «Богун» під командуванням командира Р[омана] і з групи «Холодний Яр» під командуванням командира Я[сена].

Під час бою під Гурбами військами обох груп командував командир Р[оман]. Шефом штабів обох груп на час бою був командир Г[риць]. Оперативним командиром був командир Я[сен].

Мапа-схема бою під Гурбами. 1944 рік

Мапа-схема бою під Гурбами. 1944 рік

З наказу ком. Р[омана] вночі з 23 на 24 квітня зайнято слідуючі позиції: попід Гурбами краєм ліса, річками Понурою і Замишівка, на захід від Медвежої Гори, а далі краєм лісу попід Мощаницею, Чернявою, Святим, Грабівцем до Гурбів.

Першу лінію фронту зайняли з’єднання командирів Мамая (р. Понура і Замишівка), Докса (Мощаниця-Чернява-Святе), Яструба (один загін), Рова-Сторчана, Балабана (один загін), загін ком. Ярошенка та декілька відділів окремого призначення (Святе-Мости-Грабовець-Гурби).

Другу лінію — з’єднання Довбенка, Бувалого і Непитайла (один загін). Резерв творили з’єднання командира Панька та загони командирів Чорногори, Залізняка і Андрія. Табір і біля 1000 осіб цивільного населення, яке ховалося в лісі від більшовицької мобілізації і терору совітської влади, були спроваджені в глибину ліса.

О 3.30 оперативний командир повідомив, що стан задовільний — бійці окопалися і знаходяться на становищах, а о 6-ій годині ранку ураганний вогонь гармат, що були окопані в Кудрині і Будках, та вогонь важких мінометів з табору ворога свідчив, що наступ почався. Зав’язався нерівний бій з більшовицьким загарбником. Із перших атак ворога бійці зрозуміли, що день буде гарячий і що немало треба прикласти зусиль для удержання своїх позицій.

…Атаки все частішають, але наші бійці не рухаються з місця. Втрати більшовиків щохвилини більшають, поля і узлісся вкриваються ворожим трупом…

Енкаведисти скаженіють і лютують, женучи все нові і нові лави фронтовиків до бою, кричать «ура», «за Родину», «за Сталіна» , але їх не підхоплює військо, їхні крики одиноко лунають по лісі. Військо розуміє, що це не ворог, не німець, що це такі ж самі люди, як і вони, але обернути зброю проти підганячів-енкаведистів, сталінської кліки ще не осмілюється. І бій іде далі.

З’єднання капітана полтавця Мамая гідно боронить свої позиції відбиває ворога, який особливо тисне з лівого і правого боку моста через р. Замишівку (міст — неприступна твердиня) з метою здобути міст. Вилазка в тил ворога, яку зробив Мамай, форсувавши річку, остаточно відбиває у ворога охоту до моста.

Інші з’єднання також не відстають від мамаївців. Але увага всіх спрямовується туди, де клекотить, мов у котлі: на схід — на Гурби. Де з’єднання командира Сторчана відбиває хмари ворога, що були підсунулись до нього на 300 м. З одних тільки Мостів і Хинівки сунули відділи ворога в 500 і 600 чоловік разом з полковим штабом і достойником фінляндського фронту полковником Б. Та згодом бій трохи стихає, перший великий наступ відбито.

Другий великий наступ був на північ від Гурбів, на відтинку Яструба. Піхота ворога під прикриттям танків тисне. Кавалерія заходить з флангу. Командир Яструб пильнує рухів ворога і відповідно перебудовує бойові лави новозмобілізованих бійців. Та раптом з правого боку ворог робить вклинення, грозячи прорватись. Резервовий загін Залізняка спішить на допомогу.

Ворог прориває нашу лінію оборони. Яструб з новозмобілізованими бійцями відступає на захід, не маючи змоги повідомити про це з’єднан­ня Сторчана. Ворог, впершись в другу лінію, пішов на оточення сторчанівців. Сторчанівці, які тільки що відбили чергову атаку, кинулись в контрнаступ, щоб попередити прорив. Падають жертви, життя кожного бійця в небезпеці, але ніхто про своє життя не думає і, з презирством дивлячись смерті в вічі, кожний думає одне — «не датись в оточення, за всяку ціну ліквідувати прорив». Бій розгорається, переходячи в рукопашну битву. Бійці б’ються, як льви. В рукопашній різанині гине командир Ігор і 20 кращих бійців. Командир Сторчан тяжко ранений. Його підхоплюють улюбленці-бійці і прориваються.

Та незабаром ворог знову замикає кільце, яке вже жодні зусилля не дають можливості прорвати. Командир Булка і 40 бійців — в кільці смерті. Вони, сторчанівці, бачать, що прорватись вже неможливо і рішають якнайдовше відтягувати сили ворога на себе, щоб друга лінія мала час зорієнтуватись в ситуації і стати до бою, рішають битись до загину і своєю кров’ю перегородити шлях ворогові до наших позицій.

І почалась нерівна боротьба, На крики ворога: «здавайся, Бандера», сторчанівці, горючи бажанням якнайдорожче віддати своє життя, відкрили ще інтенсивніший вогонь по ворогові, цей вогонь з кожною хвилиною кладе все нові і нові покоси ворожого трупу. Ворог кидається то в один бій, то в другий, але вогонь сторчанівців не дає можливості прорвати своїх становищ. Вслухаючись в гру наших кулеметів, командир Булка помітив, що один наш кулемет раптом замовк. З фінкою кидається він рятувати положення, але ворожа куля влучає його в груди … і він падає мертвий. За ним падають бійці Бляха, Богун, кулеметчик Груша, Морозенко. На місце Булки стає чотар Шраменко. Він бігає з правого крила на ліве… Жертви все більшають… На лівому крилі падає славна трійка чернігівців. Кулеметчик Десна покотився в рів, його заступив амуніційний Сміливий. Незабаром і цей падає — ворожа куля в груди перериває молоде життя. Кулеметчик Кубанець мститься за друзів… Стріли рідшають, кулемети стихають — сторчанівцям нехватає набоїв. Але живими наші бійці не здаються, з криком «Слава» розривають себе гранатами. І тільки час-від-часу «Кольт» в руках чотаря Шраменка ще стріляє, але йому бракує набоїв. Шраменко виймає пістоль. Вбиває двох ворогів з пістоля, а потім наставляє його собі до голови і з криком «Слава» вмирає. Ще чути крики «Слава», вибухи гранат — сторчанівці прощаються з життям, але потім і їх не чути… І тільки покоси ворожого трупу і понівечені гранатами або ворожим мордуванням тіла наших героїв говорили, що боротьба закінчена.

Так своїми трупами славні сторчанівці перегородили ворогові дорогу, не відступивши ні кроку назад. Згинули, як герої повні посвяти Справі, віддавши все, навіть життя на користь Революції. їхнє геройство, посвята, погорда смертю викликає в нас почуття гордості і бажання бути такими, як вони — сторчанівці. Так закінчився другий великій наступ ворога.

Третій і останній сильний наступ ворога був безпосередньо на Гурбах. Тут ворог рішив за всяку ціну прорватись в середину наших позицій.

Сконцентрувавши велику силу війська, десь опівдні ворог почав лавами сунути на наші позиції. Знялась страшна стрілянина. Кулемети грають, наші і ворожі міномети швидко посилають в обидва табори міни. Жертви вже є по обох боках. Але наші бійці повні пімсти за сторчанівців сіють в таборі ворога смерть, не підпускаючи його ближче 300 метрів.

Ворог посилює свою атаку свіжоприбувшими танками. Сипляться на наших бійців градом кулі і ядра з танків… Забили і наші гармати, ПТР-и… Раптом один танк замовк, його підбив командир артилерії Береза з гармати. Це підбадьорило бійців і вони ще швидше запрацювали замками рушниць. Згодом з ПТР-а було пошкоджено ще одного танка.

Вилазка в силі одного відділу в тил лівого крила ворога, що було розташоване на південь від Гурбів, остаточно відбили ворогові охоту до наступу. Ще довго після цього не змовкала стрілянина та було ясно, що ворогові не вдасться сьогодні здобути наших становищ.

Зведення штабу від 24 квітня: «Втрати ворога за день 24 квітня 1944 р. складають близько 600 осіб вбитими, головна кількість жертв припадає на відтинок Грабовець-Гурби та коло 500 раненими. З одного тільки Грабівця було вивезено 37 фур ранених, що складає близько 200 осіб. Зброї не здобуто. Виведено з ладу два танки.

Наші втрати складають коло 80 осіб вбитими, 60 осіб припадає на відтинок Грабівець — та коло 40 раненими. Втрачено на відтинку Грабівця-Гурби 1 ПТР-а, 6 кулеметів, 41 рушницю, 18 фінок.»

Так скінчився день славних боїв біля Гурбів. Так великою ціною, ціною багатьох наших кращих друзів-героїв — Сторчана, Булки, Шраменка і багатьох інших було куплено нашу перемогу. Пролилась невинна кров молодих людей, борців за волю, за краще майбутнє.

І мимоволі пригадуєш Крути, кров впавших крутянців, яка потім пірвала нарід до боротьби, їхнє геройство, посвяту… То були КРУТИ, а це – ГУРБИ.

День 25 квітня обіцяв ще запекліші бої. Командир Р[оман], щоб уникнути їх, рішив робити прорив з оточення. Як тільки смерклось, командири почали стягати свої відділи і готуватись до боєвого маршу. Пробив мав відбутись трьома напрямами, де по даним розвідки було найменше скупчено ворожого війська, і де ворог найменше сподівався на­шого нападу.

Шпиталь мав бути ліквідований. Легко ранені мали долучитись до відділу, а тяжко раненими мали заопікуватись шеф шпиталя Полтавка, її заступниця Аглая та медсестри. Цивільне населення було поділено на цілий ряд груп, до яких було долучено добрих провідників. Ці групи мали різними шляхами виходити з оточення. До війська їх було немож­ливо долучити: військо втратило б боєздатність, а майбутнє обіцяло жаркі дні. Табір мав бути ліквідований, все, що не бралось в дорогу, мало бути поховане. Коли все було готово, військо рушило в дорогу.

Перша група військ пішла просікою попід Понурою на суражські ліси і спокійно дійшла до місця призначення. Друга і третя групи, які спочатку ішли разом, а потім розійшлися кожна своєю дорогою, мусіли з боєм прориватись з оточення.

Бущанський прорив

Першою до Бущі підійшла група, що йшла з правого боку Збитенки краєм лісу. Командир даної групи військ, довідавшись, що в Бущі є за­става ворога в силі 80-100 осіб і танки, поручив ударній групі з’єднання командира Бувалого прочистити шлях до військ.

Бущанський прорив

Бущанський прорив

Друже Кузьмич! В Бущі є біля 80-100 більшовиків в заставі і танки. Маєте прочистити шлях.

Так є! Маю прочистити шлях відділам! — повторив наказ командир ударної групи з’єднання Бувалого старший лейтенант Кузьмич. Ударна група Кузьмича була зорганізована не так давно, але слава про неї серед наших бійців і цивільного населення розійшлась досить широко. Складалась вона із бійців Чернігівської і Сумської областей. Під оглядом військовим вона стояла високо, — майже всі були учасниками совітсько-німецької війни, старі вояки УПА. Командир Кузьмич дуже добре освоїв військове мистецтво і, незважаючи на свої 45 років, ніде не уступав молоді, завжди вів перед.

— Друзі, за мною! — скомандував старший лейтенант Кузьмич. І група, перейшовши міст, розстрільною почала облягати село. Почулись перші стріли, а далі серії з кулеметів. Зав’язався бій. Бій не звичайний, а вуличний, що вимагає особливого уміння. Але Кузьмич майстер до нього. І дійсно: будинок за будинком переходить до наших рук, ворог відступає.

Раптом посунули на підмогу ворогові танки. Кузьмич на хвилину зупинився, почав готуватись до бою з танками. В цей час від другої групи, що йшла іншим шляхом і також вже досягла Бущі, вступили в бій загони Лютого із з’єднання славних сторчанівців, Міші із з’єднання Мамая та один загін із з’єднання Довбенка, який, прогнавши ворожу заставу, зайшов ворогові в тил і вдарив по ньому.

Ось один танк сторчанівець командира Веремія прикував з ПТР-а до землі. Бійці Кузьмича накидаються на стальну потвору і закидають її гранатами. Другого танка пошкодили бійці загону з’днання Довбенка. Їхній удар з тилу був дуже вдалий і дошкульний. Кузьмич командує:

— Вперед!

Ворог відступає. Шлях звільняється… Відділи пішли по призначенню. Спроби знищити повстанців в Кременецьких лісах кінчились повною поразкою ворога.

У вечірньому звідомлені штабу групи від 24.04.1944 говорилось: «Втрати ворога в Кременецькій акції складали біля 900 чол. убитими та стільки ж раненими.

Нами здобуто 6 кулеметів, 10 фінок, 2 міномети, 1 ротний, 1 батал[й]онний, 37 рушниць і багато амуніції та мін. Виведено з ладу 4 танки».
Наші втрати складають 136 бійців убитими — в тому числі 15 тяжко ранених бійців, яких наші санчастини не встигли евакуювати і яких 25 квітня в жахливий спосіб помордували НКВД-исти — та біля 75 ранених.

Енкаведистами вимордовано біля 100 осіб цивільного населення, яке ховалося від терору і мобілізації ворога. Нами втрачено 8 кулеметів, 24 фінки, 60 рушниць, 1 ПТР та 5 пістолів.

Гурби — це наша перемога над ворогом, який переважав нас в багато разів. Перемога не тільки політична, а й мілітарна, і жодні звірства та мордування, при яких НКВД-исти, як спрути, накидаються на наших бійців і на цивільне населення, щоб обмити руки в їхній крові, щоб поштрикати штиками їхні благородні тіла, не мають і не можуть мати успіху. Бо терором не можна знищити всенаростаючого революційного руху. Ним ворог нас не залякав, а навпаки, збудив вогненну ненависть до себе і згуртував до відкритої боротьби проти більшовицького теро­ру, проти більшовицького імперіалізму.

Гурби – це наша відповідь ворогові.

Учасник Гурбенських боїв
Майор Косенко

13 травня 1944

10 коментарів до Спогади учасника битви Косенка

  1. Алексей коментує:

    А де можливо переглянути сорінки та з ними ознайомитсь про героїчну боротьбу з фашистами? Бажано з переліком про здобуте військов начиння в боях.

  2. Алексей коментує:

    Алексей коментує:
    Ваш коментар очікує узгодження.

    Ну якщо мій коментар потребує узгодження, то гріш та дві копіки тобі ціна. Че не так сергій101 ?

  3. Алексей коментує:

    карти мабудь малювали школярі? що там можна зрозуміти? якщо вони просто так опубліковані то це більш-менш якось вас оправдовує, а якщо с певною цілью то сорому не відібратись. сайт сирий! нічого конкретного! вбиті, загиблі, герої, повстанці…. хто з ким боровся? з більшовиками? то чому у фашистскій формі? заволоділи, отримали, спромоглися, здобули…. таке все нафталінове, що якось і на повагу не здомагається. просто заблудших людей жаль.
    так! вони хотіли свободи, землі, правди, волі, щастя! так хто ж її не хоче? тільки правда не завжди однакова. це як у будинку дивитись в оде вікно, а потім перейти до другого. завжди краєвид буде іншей. а чому ж не розказати, що краєвид завжди один, тільки треба правильно, під певним кутом дивитись.
    хоча у вас кут один. оце вороги, а оце герої!
    нічого не заперечую! тільки переконай мене! а махати кулаками, обзивати, плювати це не геройство.

  4. Веб-майстер коментує:

    Вельмишановний добродію Алексей!

    Ми з повагою сприймаємо Ваше зацікавлення сайтом Гурбенського Свято-Воскресенського монастиря, та історією УПА, навіть попри роздратування, викликане нею, котре дуже добре проглядається крізь Ваші коментарі.
    Саме для цього ми і створили цей сайт. Та, зрештою, і монастир створений, крім всього іншого, також задля того, щоби пересічні мешканці України (і не лише України) мали змогу подивитися на «краєвид» через інше «вікно». Згоден з Вами – кожен «краєвид» дійсно один і той же. Більше того, «краєвид» абсолютно не змінюється від кута зору.

    Проте, від кута зору дуже залежить наше сприйняття «краєвиду». Особливо, якщо тривалий час дивитися на «краєвид», як ви влучно висловилися, «під правильним кутом», а надто – через єдино дозволене, «правильне», зі спеціально підібраним склом, «вікно», а всі інші «вікна» при цьому назвати «брехливими» та «шкідливими» і заборонити під страхом смертної кари, або, у вигляді «помилування», каторги на лісозаготівлі.
    Цілком природно, що після десятиліть споглядання «краєвиду» в таких умовах погляд під будь-яким іншим «кутом зору» викликатиме душевне сум’яття і нерозуміння.

    Щодо Вашого закиду, що сайт сирий – згоден. Сайт лише формується, причому – на благодійних засадах і у вільний від основної роботи час. Згодом будуть на ньому і спогади про «героїчну боротьбу з фашистами», можливо навіть «з переліком про здобуте військов начиння в боях». (хоча, сумніваюся що найближчим часом вдасться ознайомитися із відповідними архівами – їх знову засекретили. Певне, є в них щось таке, що здатне зашкодити державній безпеці «всластьімущіх»)

    Проте, зауважте, один із видів трофеїв – німецьку військову форму Ви згадали самі. Причому, радянська форма також була у числі трофеїв «армії без держави» – саме через такий свій статус упівці користувалися як одягом, так і зброєю армій обох імперій – як червоної так і коричневої.

    Щодо карт – то їх малювали дійсно вручну, хай не школярі, але молоді хлопці, котрі топографію вивчали не стільки в аудиторіях, по фабричних мапах, скільки «в натурі», власними ногами. Тим не менше, певний брак академічних знань не завадив їм прорвати кільце в кілька разів чисельнішої, незрівнянно краще озброєної, керованої кадровими офіцерами червоної армї, за котрою стояла вивезена за Урал промисловість усіх поневолених народів.

    А узгодження та модерування коментарів – це цілком нормальне в блогосфері явище. Якщо публікувати усі коментарі автоматично – будь-який сайт перетвориться на гноївку. До речі, Ваших я не редагував – Ви дуже зважено і тактовно висловили свої думки.

  5. Пінґбек: Фестиваль-реквієм «Герої Гурб» | Гурбенський монастир

  6. Сергій коментує:

    Якщо є можливість та відповідні (бажано точні) дані, хотілосяб дізнатись про заступника командира з’єднання ком. Шум коли помер, чи була у нього бойова подруга, як її звали, скільки йому було років під час цього бою. Буду вдячний.

  7. Роман коментує:

    Якщо є можливість, хотілося б більше дізнатися про заступника сотеннго Ігоря (біографічні дані, фото), та якщо є інформація, то приблизне місце поховання. Буду дуже вдячний.

  8. Веб-майстер коментує:

    Романе, як тільки матимемо інформацію – одразу опублікуємо.
    Дякуємо за увагу до нашого сайту!

  9. Олег коментує:

    Чи було відповідальним рішення керівників УПА про мобілізацію ненавчених військовій справі селян(ще й при відсутності необхідної кількості зброї )?

    • Веб-майстер коментує:

      А чи було відповідальним рішення уряду УНР у вигнанні передати повноваження і знаки влади старому комуністу Кравчуку, тим формально позбавивши можливості визнати цю владу окупаційною та підстав для люстрації?

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>