Вірші та пісні про битву

ГУРБИ

Тануть в повітрі світлинки вогню,
Тихо скрадається ніч,
Пам’ять моя зустрічається нині
З тим, хто тут спить — віч-на-віч.

Стане в уяві юнак чорнобривий
(Доля таке дозволя раз на рік).
Вірю, він скаже: «За волю Вкраїни,
За самостійність її я поліг.

Щоб в колосках наливалося жито,
У чистім небі синява цвіла,
І Україна не вмерла довіку,
Гарно жила вона, ненька, жила…»

Сумно, нечутно вогонь дотліває,
Голос гітарний — мов гімн юнаку.
Знаю тепер, чом квітує все в Гурбах,
Знаю, чом поле в терновім вінку.
Катерина Якимова

*********************************

На гурбенських полях
Зеленіло жито,
Як зібрались козаченьки
Волю боронити.
Ой неждано-негадано
Хмара наступила,
Безневинних козаченьків
Кулі покосили.
А один впав на коника
Та й став утікати.
«А тепер вам, воріженьки,
Мене не догнати…»
Та спіткала козаченька
Лихая недоля
І звалила з кониченька
На гурбенських полях.
Над ним коник вороненький
Забив копитами:
«Вставай, вставай, козаченьку,
Завезу до мами. А як не до мами
А як не до мами, -
Може до дівчини,
Щоб прокляті воріженьки
Тут не волочили…»
А удома плаче мати
Ще й дівчина мила,
Бо не буде вона знати,
Де його могила…

********************************

Шумів-веснів Гурбенський ліс
(Пісня про бій під Гурбами)
Шумів-веснів Гурбенський ліс.
Пучнявів силою новою,
Буяв, співав і зеленів, -
Сміявся над зимою злою.

Він знав, що холод і пітьму,
Які б вони не були люті,
Завжди весна перемога.
Було так, є і має бути!

Сьогодні ж в лісі дві весни, -
Подвійний рух, подвійний гамір —
Між квітами, серед дубів
Цвіте-шумить повстанський табір.

Навколо лісу, мов туман
На села, на поля спадає, -
То більшовицька орда
Ліси гурбенські обступає.

І вдарив бій, преславний бій, -
Бій зла з добром, зими з весною,
Бій тьми із сонцем золотим,
Неволі з волею святою…

- Тримайсь, «Сторчане», з полком йде
«Герой», «смиритель» вільних фінів —
На двісті кроків підпустив —
І полк пропав, й полковник згинув.

Ось вдарив ворог другий раз —
Ще й з танками і фронтом цілим…
Зломився «Яструб», «Залізняк»
Й оточений «Сторчан» наш смілий…

«Курінь в прорив!» …Ударили —
Три сотні вирвались, й гармати.
Не вспіло вийти шістдесят, -
А з ними і «Сторчан» завзятий.

Прорвався ворог на зади…
(їх — тридцять тисяч, наших — жменька).
Та тут, мов скеля на шляху, -
Курінь «Бувалого» й «Довбенка».

До ночі бились, а вночі
Рванули разом на всі боки…
Й сміялись з люті ворогів,
Немов весна з снігів глибоких.

Шумить, весніє наш народ —
Пучнявіє, мов ліс весною,
Із ворогом у бій стає —
Мов та весна з зимою злою.

Бо знає, що неволю, гніт,
Які б вони не були люті,
Хто бореться, – перемагає —
Було так, є і має бути!

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>