Молилися у день праведної кончини святого преподобного Амфілохія Почаївського

У Свято-Амфілохієвському чоловічому монастирі в с.Мала Іловиця 1 січня, у день праведної кончини святого преподобного Амфілохія Почаївського, відбулося богослужіння, яке очолив священомонах Нифонт. Попри морозну погоду на дворі у храмі атмосфера була теплою та затишною.

Опубліковано у Про монастир | Прокоментуй!

Просимо допомогти у будівництві Свято-Амфілохієвського чоловічого монастиря

Телефони для довідок: 097 3790509, 067 8830759.

Опубліковано у Про монастир | Прокоментуй!

Продовжується будівництво монастиря у с. Мала Іловиця

Отець Нифонт докладає усіх зусиль, щоб якнайшвидше звести монастир.  Сподіваємося, що з Божою поміччю Свято-Амфілохієвський чоловічий монастир вже наступного року буде відчиненим для паломників.

Опубліковано у Про монастир | Прокоментуй!

Отець Нифонт взяв участь у богослужінні в с. Стіжок

Богослужіння відбулося 4 листопада 2015 року,  у ньому взяв участь високопреосвященний Нестор, архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький. У відпустовий день, перед Богослужінням владика Нестор звершив освячення чотирьох антимінсів. Після освячення антимінсів відбувся чин оновлення храму, у зв’язку з оновленням його розпису.

Владика Нестор очолив Божественну літургію у храмі Преображення Господнього у співслужінні настоятеля свящ.Тарасія Червінського, благочинного Шумського району прот. Миколая Бабія, ігумена монастиря с.Мала Іловиця ієромонаха Нифонта та запрошеного духовенства. Після відправи Божественної літургії відбувся традиційний обхід довкола храму з окропленням свяченою водою.

За інформацією прес-служби Тернопільської єпархії УПЦ КП.

Опубліковано у Про монастир | Прокоментуй!

Отець Нифонт будує монастир у Малій Іловиці

Від початку вересня отець Нифонт живе у монастирі в селі Мала Іловиця. І одразу з Божого благословення приступив до будівництва Свято-Амфілохіївського монастиря. Зараз триває капітальний ремонт братського корпусу.

Опубліковано у Про монастир | Прокоментуй!

А храм і монастир на цьому місці будуть…

Якось в одне з богослужінь, на місці майбутнього Святоамфілохієвського чоловічого монастиря, що у с. Іловиця, замироточила ікона преподобного Амфілохія Почаївського, це був другий знак, котрий вказував на те, що місце для зведення храму вибрано вірно, все так, як і заповідав праведник…
Ще за його життя, у часи жорсткого переслідування та гонінь, коли один із сільських голів вкотре замахнувся на святе, зруйнувавши не вперше зведені Амфілохієм підвалини храму, святий, у присутності односельчан, мовив владному чоловікові наступне, мовляв: «Мене не буде, тебе не буде, а храм і монастир на цьому місці будуть»…
Й лише за 40 років мрія праведника зробити цю землю особливою врешті збулася. Саме на тому ж місці, як і заповідав преподобний, було зведено дерев’яний храм, а у вересні цього року там заселився й перший насельник отець Нифонт.
Чекати того моменту, коли у монастирі щоденно звучатимуть молитви довелося відносно не довго, хоча до того, як тут з’явився о. Нифонт монастир оглянуло більше десятка потенційних насельників, однак, очевидно, шукаючи більш облаштованого житла, жоден з них не наважився сумістити молитви із важкою працею.
Натомість отець Нифонт навпаки тішиться, що матиме нагоду докластися до розбудови монастиря. «Більше вам скажу, якби тут все було готове, то я б точно сюди не прийшов, – каже монах, – хоча й отець Андрій, коли вперше привіз мене до Іловиці, теж мав сумніви стосовно того, чи зможу я тут залишитись. Показав мені цей храм, сходили на джерело, і каже: «Не вірю, що зостанетесь», хоча я вже був переконаний, що це моє, бо, розумієте, коли приходиш на все готове, то почуваєшся гостем і тобі немає чим зайнятись».
«Як ми чекали того моменту, коли Бог благословить, що прийде людина, яка захоче тут оселится. Але в Бога немає нічого неможливого, та й випадково я дізнався, що отець Нифонт шукає нову обитель, – розповідає о. Андрій Любунь, котрий був одним із ініціаторів зведення монастиря. – Навіть служителів сану можуть відлякувати не цивілізовані умови та зайва робота, та от з’ясувалося, що отець Нифонт не з таких», – ділиться о. Андрій.

А він і справді не з таких. Та й чи зроби в би типовий смиренний монах стільки, скільки спромігся Нифонт, проживаючи у відомому монастирі на Гурбах?
Отець Нифонт, в миру Володимир, в минулому політик та правозахисник, як він сам себе називає революціонер, засновник Руху із побратимами на Рівненщині, очевидно, що й сам не вбачав, що стане колись монахом, зазнавши до цього різної долі. Спробував і громадської благодійної роботи, і заробітчанського хліба.
«Проте одразу після Помаранчевої революції, яку я відбув від початку й до самого кінця, Божим промислом було заспокоїти мою бурхливу діяльність, до влади я не рвався, – каже о. Нифонт, – бо й активно займаючись політикою, я відмовлявся навіть бути депутатом сільської ради, тому відійшов, опинився у Божій обителі, а за півроку вже став монахом»…
За 9 років на Гурбах, ділиться монах, змінилося чимало – від власної свідомості, до остаточного ствердження, а поряд з цим і стрімкої розбудови монастиря, у котрий перейшов о. Нифонт після трагічної загибелі тамтешнього настоятеля.
«Там зробили, та й тут зробимо, головне, аби в нас інші повірили, – впевнений Нифонт, – для мене є дуже символічно молитися і працювати на землі, преподобного Амфілохія та у місцях бойової звитяги ОУН-УПА…»
Маловідомим для багатьох наразі є той факт, що преподобний Амфілохій тісно співпрацював з підпіллям ОУН-УПА, він особисто знав деяких командирів, а до 60-тих років минулого століття у цих краях ще можна було почути про одиничні випадки, переховування повстанців в місцевих лісах, хоча їх була вже не значна кількість, хлопці дедалі частіше потрапляли у засідки і їх знищували.
«У протоколах допитів Амфілохія Почаївського, копії яких я маю, святий відкритим текстом говорить про своє ставлення до того, що відбувалося у такі складні для країни часи, – розповідає о.Андрій Любунь, – не боячись переслідувань та можливого покарання Амфілохій зазначав, що ця імперія була побудована на крові і її невдовзі не стане. Чимало свідчень про таку діяльність преподобного переповідає священик й зі слів Марії Антонюк, зв’язкової ОУН-УПА. Жінка знала його з дитинства, бо й не раз і її зцілював, а вже, будучи старшою, вона просила у нього допомоги для поранених побратимів. Дівчина заходила за отцем вночі, він одягав довгий плащ, під яким добре приховувався одяг монаха, закладав волосся під капелюх і вона вела його лікувати поранених. А бувало й таке, що приходив вже хоронити героїв…
Також о. Андрій переповів свідчення пані Ганни Побережної, які є теж задокументованими. Жінка, приїжджаючи до Іловиці, неодноразово передавала Амфілохію медикаменти для поранених бійців. А коли він зрозумів, що їй можна довіряти, то брав її з собою. Не знає, правда, пані Ганна, чи змогла б зараз упізнати ту криївку на одній із Іловецьких вершин, ходили туди теж поночі, де преподобний молився і зцілював поранених хлопців.
Також отець Андрій переповідає свідчення людей про те, що Амфілохій навіть домовився із намісником лаври про друкування у місцевій друкарні листівок та брошур для УПА, але невдовзі, як кажуть, ця інформація попала до НКВС і щоб не наражати на небезпеку святиню, провід ОУН-УПА відмовився від такої ідеї.
«У нас чомусь часто плутають націоналізм із нацизмом, – каже о. Андрій, – преподобний Амфілохій був націоналістом і залишався при цьому набожною та високодуховною людиною, що не заважало йому виконувати заповіді Божі, закон Божий і одночасно любити свою землю…»
Насправді цікавим є той факт, що заповідь святого про діючий монастир у його рідному селі таки здійснилась саме у дні святкування Покрови Пресвятої Богородиці, врешті, дозволю собі повторити слова преподобного: «Мене не буде, тебе не буде, а храм і монастир на цьому місці будуть», – теж дуже символічно, чи не так? …
Вікторія ІВАНИЦЬКА, видання Кременецької райдержадміністрації та районної ради “Діалог”

Опубліковано у Про монастир | Прокоментуй!

У Антонівцях молилися за захисників України

На свято Покрови Пресвятої Богородиці у селі Антонівці Шумсього району, яке, як відомо, є одним з найвідоміших центрів Української повстанської армії, відбулося богослужіння за участю близько п’ятисот прихожан та гостей.

Божественну літургію, а по тому – панахиду на кладовищі вояків УПА відслужили о. Нифонт, о. Андрій та о. Богдан, який є капеланом у зоні АТО. Присутні пом’янули тих, хто поліг за волю Вкраїни та помолились за захисників держави, які захищають нас від ворога нині. От тільки представники влади цей захід, на жаль, проігнорували:  чомусь вони мали намір завітати у Антонівці тільки 15 жовтня….

Опубліковано у Герої Гурб | Прокоментуй!

У храмі на Гурбах встановили вікна та двері

У новозбудованій церкві на Гурбах близько двох тижнів тому всновили нові вікна та двері.

Опубліковано у Про монастир | Прокоментуй!

Ієромонах Нифонт покинув Гурби

Минулого тижня ієромонах Нифонт покинув Гурби. Він був відпущений владикою та переходить в іншу єпархію.

Опубліковано у Про монастир | Прокоментуй!

Отець Нифонт: «Молитимусь і далі. Але, мабуть, у скиту…»

Нещодавнє відсторонення багаторічного настоятеля Гурбенського монастиря отця Нифонта обурило прихожан, які звикли ставитися до монаха, наче до рідної людини. Громада допомагала отцеві зводити новий храм, а у свята всі разом молилися в монастирі за наших солдатів, за Україну. Тепер у монастирі новий настоятель. А отця Нифонта нещодавно  виписали зі  Здолбунівської ЦРЛ, де він лікувався після нервового потрясіння. Тим часом громада активно відстоює право монаха бути намісником монастиря. Минулого тижня активісти навіть побували на прийомі у Патріарха Київського і Всі Руси-України Філарета.  Позиція людей непохитна: зміна настоятеля без згоди громади – це неправильно.

-  Отче Нифонт, як відомо, минулого тижня наша делегація побувала на зустрічі з Його Святістю Філаретом. Як Ви зреагували на результат розмови, котра відбулася у Києві?

- Не скажу, що розчарувався, бо здогадувався, чим ця зустріч закінчиться. Але розчарування отримали представники громад нашого району, які туди їздили. Вони на таку відповідь Його Святості не очікували. Люди сподівалися, що до них дослухаються. Але нічого не змінилося, тому люди розгублені  і не знають, що робити далі.

- А як же тепер бути Вам? Яким Ви бачите тепер своє служіння у Гурбенському монастирі?

- Зараз я просто не можу уявити своє життя у монастирі… Його Святість Філарет сказав представникам громади, щоб я примирився з владикою. Але я не можу зрозуміти, з ким же я сварився… Цього року, на третій день Великодня,  коли владика віддав мені кошти, які я був винен людям, я думав, що питання вичерпане, і між нами є примирення. Був певний конфлікт через той борг, який я був винен людям, – це 7 тисяч доларів. Коли мені ці гроші повернули, і я розрахувався з боржниками, то думав, що конфлікт вичерпаний, на Гурбах тепер буде мир і спокій, будуватиметься церква, розбудовуватиметься монастир.

Гості, які приїхали на Великдень цього року до Гурбів, з приємністю побачили, що церква вже зведена. Усі були задоволені, що в такий короткий термін поставили храм, освятили хрест. І було помітно, що люди почали трохи щиріше жертвувати кошти. Тому я знову почав скуповувати матеріали – замовив іконостас, двері, вікна. Робота продовжилася. Але раптово до нас приїхав владика і призначив іншого намісника. Причина цього – те, що я виступив на сесії Рівненської обласної ради. Але я завжди просив владику, щоб він став ініціатором розбудови Гурб, щоб навести тут лад, привабити паломників, врешті, дати якусь роботу прихожанам монастиря.

До речі, знайшлися й приватні підприємці, які  згодилися вкласти кошти і недалеко від Гурб побудувати базу відпочинку. Отже, були б і робочі місця, і паломники приїжджали б, і люди, котрі там відпочивали б, ходили б на службу. Владика тоді сказав: мовляв, готуйте документи, треба буде  – підпишу. От ми і почали усе готувати. Але в області нас не підтримали, після чого я й виступив на сесії. Через три дні після цього мене було усунено і від намісництва монастирем, і від будівництва.

Я не був проти нового намісника, Але мене почали «виживати»…  Я ж сподівався, що з приходом нового намісника на Гурбах і далі молитимуться. Але ось уже другий місяць у монастирі занепад молитви… Колись я собі не міг випросити паламаря. А зараз, окрім намісника, у монастирі живе ще шестеро семінаристів. Вони ходять територією у шортах, так заходять і в храм. У вівтарі також поводяться не так, як потрібно. А я не можу й  зауважень зробити, адже вони підкоряються новому наміснику. Я молюся окремо… Вранці встаю о п’ятій, молюся, тоді іду працювати, доки вони ще сплять. Отже, ми рідко зустрічаємося. Але коли пересікаємося, бачу їх неповагу до старості, їх зверхність. І болить мені від цього серце…

Ось ще один штрих. Колись я був послушником і приймав постриг у Пляшевій. І от минулого тижня телефонують до мене звідти і питають: мовляв, чи немає у вас нашого монаха Онуфрія. Питаю – а чого ви цим цікавитесь? А мені відповідають: мовляв, ходить чутка, що його забрали в монастир у Рівненській єпархії, де намісник спився. І от він поїхав туди порядок наводити… Не розумію, навіщо таке казати і робити.

- А що зараз з облаштуванням храму? Роботи призупинилася?

- Ні, тим часом люди почали працювати, хоч грошей на оплату їх праці ніхто не дав. І коли через місяць я звернувся з тим, що потрібно з працівниками розраховуватися, мені відповіли, що грошей нема. Отже, мене фактично підставили, оскільки я був замовником цих робіт, а нове керівництво монастиря «відмахується», каже, що грошей у них немає. За іконостас я дав аванс 26000 гривень, зараз треба було знайти ще 44000 гривень, щоб розрахуватися за зроблене і продовжити роботу. Я ці гроші знайшов. Тепер за вікна і двері треба заплатити 23000 гривень. Розраховуватися потрібно, адже люди не винні, що у церкві конфлікти. Їм треба годувати свої сім’ї. Питається: чи не навмисне все це робиться, щоб мене посварити з людьми? Але мені поки що вірять, гроші я шукаю, тож з людьми  розрахуюся.

Та важливо й те, що, змінивши намісника, вони «відштовхнули» і жертводавців. Тепер я збираю пожертви фактично по крихтах … Це був удар «під дих»…

Я не можу зрозуміти, для чого зруйнували цю вибудувану структуру розбудови Гурбів?  Два тижні тому мали вже приїхати архітектори, щоб складати генплан розбудови. А нині – спокій і тиша, ніхто нічого не робить.

Зважаючи на усе, що відбувається, як Ви вважаєте, монастир розвиватиметься, чи все зупиниться?

- Боляче про це говорити… До Покрови церква навряд чи буде готова, бо без авансу ніхто нічого не робитиме. А оплати наперед за роботу, як я розумію, ніхто працівникам  давати не збирається. Торік я давав аванс, поступово збирав гроші, і люди мені вірили. Зараз новий намісник цим займатись не збирається. Відповідно, й прихожан нині поменшало, і паломників також. От за десять днів – нікого. Я раніше проводив екскурсії, багато читав про повстанців, про цей край, знаю багатьох ветеранів УПА і цю місцину загалом. Можливо, як почнеться передвиборна кампанія, то туди почнуть з’являтися політики… Хоч шість років тому ми політику з Гурб викорінили…

Я ж вирішив, що коли розрахуюся з боргами, відійду і створю скит у хатині біля джерела святої Варвари, недалеко від монастиря. Там і молитимусь. А тут нехай іде життя, як вони кажуть, по-новому. Я не можу витримати цього життя, бо я – старша людина, вірю в Бога і боюся гріха. Не можу дивитись на таку наругу над святинею.

Але є люди, які приїжджали до Гурб, і яким небайдуже. Це люди з навколишніх сіл, зі Здолбунова, з інших районів і навіть областей. І от у їх середовищі є дві думки. Перша, яку відстоює більшість, –  організувати пікет під резиденцією владики. Меншість же за те, щоб  добиватися переходу під іншу конфесію. Як це не гірко, але таке може трапитись. Але я проти цього. Я з 1989 року стояв за незалежну українську церкву. Тож і залишуся вірним своїх переконань. Я ні з ким не сварився і ніс послух у труді й молитві.. Молитимусь і далі. Але, мабуть, у скиту… Майбутнє ж – у руках Божих і в руках народу.

Опубліковано у Про монастир | 1 коментар